Вікторія Кукушкіна
Вікторія Кукушкіна Читатель

Місто що засмоктує....

І ось я тут… Велике місто, великі можливості, було б тільки бажання…

Це все тупі слова. Яке ж це треба бажання щоб нормально влаштуватися на роботу, вивчитись та й жити бажано не на вокзалі?!

Отак і засмоктало мене велике місто у свої лави, а я так непомітно влилася в його потік, що винирнути сил не стало. Так все яскраво здавалося, таке все чудове і «блистить», ну звичайно, а хто ж це із студентів-провінціалів так спочатку не думає, кого ж це не вабить місцевий колорит. Здавалося б свобода прийшла, батики далеко, все для вас.

Перші роки життя у місті-гіганті далися мені пречудово… Навчання, пари, а що таке пари та й хто на них ходить;, чудовий гуртожиток де всі друзі; стипендія, яка так не помітно зникає, але так приємно що вона є… Спочатку намагалася працювати роботи для стеднтів вистачає, дешева робоча сила з гнучким графіком роботи і малими потребми і все ніби йде чудово, день за днем нові пригоди, що й сказити золоті роки студентську життя, але прийшходить той час, який ніби всі і чекають і готуються до нього але й бояться, бо готує він шалені пригоди на молоді плчі - випускний вечір. І ось тут починаються всі проблеми… І місто вже не таке привітне, і друзі кудись діваються, добре як залишиться пара вічних, і гроші пожирає хтось, чи щось.

Саме тоді ми так швидко дорослішаємо, не по своєму бажанню але час вимагає змін. З’являються перші глобальні проблеми: де жити, де працювати, і чому цей шум і люди мене поглинають. На питання де працювати можна легко відповісти якщо не чіпати друге питання — де жити, а от коли вони разом сходяться то вже тяжко стає розуміти де ж у світі та справедливість.

Думаю кожен хто робиш крок у доросле життя пройшов і через родичів, які ніби тебе так сильно люблять і не проти що б ти у них жив: «Живи хоч цілу вічність…», але через дууууууже короткий час їхнє кохання десь змиває, і от тоді на допомогу приходить квартира з господинею, яка теж не сама приязна. А ще якщо хтось дозволить собі мріяти про одруження із столичним жителем і отримати всі привілегії його життя! Звичайно варіант можливий але не надійний, тай взагалі ми ж картоплею торгуємо, а коханням… Ну до таких людей у мене специфічне ставлення, якось не доводилося ще зраджувати своїм принципам тому не можу зрозуміти, як можна стати моральною хвойдою. Та це все не важливо адже ми досі у пошуках житла дешевого і комфортного — хочу завірити вас такого не існує.

І от з часом до нас приходить розуміння як важко і яке ж це столичне життя згубне. Але я думаю завжди є вихід з положення, навіть декілька виходів:

 — Працювати до того часу поки не заробиш грижу і грошей на особисте житло

 — Піти по знайомим, можливо хтось допоможе

 — І нарешті знайти кохання свого життя бо як не крути, але тоді ви вже не самі, і проблеми вирішуються швидше, і на душі спокійніше, і серце не крається від розчарування. Адже воно зайняте чимось світлішим…

Не впевнена що вам буде цікаво це читати але особисто я завжди мріяла зустріти однодумця, який потрапив у тенета масштабності, а потім якимось дивовижним чином досяг бажаного…

Кохання вам!!!

Опубликовано на личной странице 28.05.2010
Дата первой публикации 28.05.2010

ШколаЖизни.ру рекомендует

Комментарии (0):

Чтобы оставить комментарий зарегистрируйтесь или войдите на сайт

Войти через социальные сети: